Назад

«Куди б мене не закидала доля, серцем і думками я завжди повертався до Чернігівщини»

Український письменник, журналіст і краєзнавець Іван Корбач народився 25 жовтня 1926 року в селищі Березна Чернігівського району. Батькова гілка бере початок зі спадкового козацького роду Корбачів, який кілька поколінь був пов’язаний з Березною та її околицями. Ще у 20-х рр. XX століття неподалік Березни існував хутір Корбачівка. А коріння матері – з хутора В’яльківка, що під Стольним.

На долю Івана Корбача, як і на долі його ровесників, випала одна з найбільших трагедій минулого століття – Друга світова війна. Його селище було окуповане нацистськими загарбниками навесні 1942 року. Щоб не забути звірства, які коїлися тоді, і розказати про це світові, Іван почав вести щоденник, аби згодом написати з нього книжку. Від того «роману» вціліли два зошити.

Після визволення Березни молодий хлопець записався бійцем у винищувальний батальйон та відвідував курси Тсоавіахім з розмінування.

У вересні 1944 року молодого Івана Корбача відправили на 2-й Білоруський фронт. Там же юнак закінчив прифронтові курси молодших командирів і став сержантом у взводі автоматників. Пройшов через усю Польщу та німецьку Померанію.

Після закінчення війни, у травні 1945 року, Іван Корбач іще на сім років продовжив строкову службу. У цей же період устиг закінчити Львівське загальновійськове училище, а потім, не знімаючи армійської форми, – ще й факультет журналістики Київського університету. У 1951 році Іван Михайлович отримав звання молодшого лейтенанта.

33 роки віддав Іван Корбач службі в армії. Змінив 14 військових гарнізонів, а військова доля заносила його в Польщу, Німеччину, Сибір, на Захід України, Курильські острови, Чукотку, Київ, на Кубу (під час Карибської кризи: червень 1962 – березень 1963 року). Та де б він не був, ніколи не забував рідний край та батьківську хатину в Березні, де народився і зростав.

Понад 20 років Іван Корбач присвятив журналістській справі. Спочатку писав до армійських газет, а коли його перевели по службі на Курильські острови, був призначений кореспондентом дивізійної газети «Советский пилот». У 1998–1999 рр. працював спецкором газети «Правда України».

У 1959 році вийшла перша книжка Івана Корбача «Всегда в полете», у якій розповідається про життєвий шлях льотчика-винищувача, Героя Радянського Союзу Михайла Токаренка.

Надалі полковник у відставці Іван Корбач писав про людей, з якими зводила доля. Зокрема, він – автор творів «Весы Меркурия», «Сотники», «Останній похід короля», повістей «Відповідаю за небо», «Сіль на погонах», «Максимова гора», «Попереду грому», «Шляхами століть», «Їхала цариця нашим краєм» та інших, збірок оповідань і нарисів «Що за люди березинці», «Так ми служимо».

Іван Корбач здійснив літературний запис п’яти документальних повістей ветеранів війни.

Дуже важлива у творчості Івана Корбача книга «Шляхами століть» (1992), яка розповідає про історичні реалії його предків-березинців, що були причетні до творення Київської княжої держави, боролися проти татаро-монгольської навали, шляхетсько-польського панування, брали посильну участь в утвердженні козацької України, пережили драми і трагедії ХХ століття. За повість «Шляхами століть» – про літописне місто Березна – Іван Корбач удостоєний звання лауреата премії Українського фонду культури у галузі літератури.

За історичний роман «Сотники» (1995) про історію Менщини часів Гетьманщини автор отримав обласну літературну премію імені Михайла Коцюбинського. У центрі роману – родини менського сотника Івана Сахновського та Генерального писаря Малоросійської колегії Андрія Безбородька. У середині XVIII століття козацький сотник виступив проти, кажучи по-сучасному, мафії козацької старшини.

Іван Корбач відомий і своєю громадською діяльністю. У 1996 році він стояв біля витоків утворення Товариства «Чернігівське земляцтво» у Києві. Певний час був відповідальним секретарем ради цього поважного громадського об’єднання. Упорядкував календарі земляцтва «Чернігівщина – земля козацька» (1999), «Чернігівщино, земле моя» (2001), «Духовні святині Чернігівщини», «Чернігівщина у вогні» (обидва – 2002), «Співоче поле Чернігівщини» (2003), «Чернігівщина краєзнавча» (2004). Усі зазначені видання опубліковано у Києві.

Член Національної спілки журналістів України (1959) і Національної спілки письменників України (2002).

За військову службу нагороджений трьома бойовими орденами та багатьма медалями, одержав подяку Президента України.

Помер Іван Корбач 18 липня 2014 року в Києві.

Пам’ятаймо життєве кредо Івана Михайловича: «Поки живеш – працюй! За письмовим столом або на городі».

Назад