Назад

Життєвий шлях Лева Крамаренка

13 січня виповнюється 135 років від дня народження відомого художника та педагога Лева Крамаренка (1888-1942). Він був особистістю, яка сама захоплювалась і захоплювала своїми справами оточуючих. Лев Юрійович грав на фортепіано, досконало володів різними живописними та графічними техніками, був талановитим вчителем та завзятим мандрівником. Учні і в зрілі роки із захопленням згадували про час, проведений з ним. Його яскраві пейзажі екзотичних місцин захоплюють і навіть звичайні предмети, зображені ним, привертали увагу поціновувачів прекрасного.

Майбутній художник народився 13 січня 1888 року в місті Умань в багатодітній родині першого міського хірурга. Батько з раннього дитинства прищепив своїм дітям любов до музики, «Кобзаря» Шевченка, мистецтва, і ці захоплення Лев Юрійович зберіг на все життя.

У 1906 році після закінчення місцевої гімназії юнак їде до Петербурга та вступає на юридичний факультет Петербурзького університету і паралельно відвідує заняття в майстерні професора Академії мистецтв, учня Іллі Репіна, Дмитра Кардовського. Світ мистецтва так захопив Лева, що він залишив університет і поїхав до Парижа, де заняття з молоддю проводили художники П’єр Боннар, Моріс Дені, та Поль Серюзьє.

П’єр Боннар, Моріс Дені та Поль Серюзьє були членами групи «Набі» (у перекладі з давньоєврейської мови – пророк, обраний), основними принципами мистецтва якої було зображення чистих відчуттів та власного внутрішнього світу за допомогою яскравих кольорів. Також в цей період Лева Крамаренка захопила творчість художників Гогена та Ван Гога, яка була для нього близькою.

Кожного дня він прокидався у 5-6 годині ранку та йшов з етюдником писати пейзаж або ставав за мольберт. Сам художник називав ці години кропіткої та натхненної праці «спілкуванням з природою». Під час подорожей, гуляючи вулицями, Лев Юрійович бачив прекрасні зразки архітектури, незнайомі пейзажі, і закарбовував їх на полотні чи папері.

2 квітня 1913 року в Петербурзі відбувається перша виставка художника. Згодом він об’їхав Італію, вивчаючи розписи майстрів Раннього Відродження, та навіть сам певний час читав лекції у Римі, в Мюнхені познайомився з великими декоративними полотнами Ханса Маре, відвідував музеї Константинополя та Афін. Подорожуючи, він відточував свій хист художника.

У 1918 році, отримавши гідну професійну підготовку, 30-річний Лев Юрійович повернувся в Україну, він працював директором Глинської керамічної школи на Полтавщині та у Межигірській керамічній школі (згодом реорганізована в Межигірський мистецько-керамічний технікум) біля Києва.

В цей період митці відійшовши від традицій класичного мистецтва, після навчання в європейських країнах, познайомились та зацікавились новими тенденціями в мистецтві – імпресіонізм, експресіонізм, кубізм та інші. У 1924 році мистецтвознавець Іван Врона запросив митців на роботу до Київського художнього інституту з метою створення нового мистецтва і підходів в навчанні. Серед запрошених були Казимир Малевич, Віктор Пальмов, Олександр Богомазов, Лев Крамаренко та інші. Герой нашої розповіді до реформування Всеукраїнської академії мистецтв був її професором, а після реорганізації в Київський інститут пластичних мистецтв був ректором цього інституту.

Він бажав, щоб його студенти знали та любили мистецтво – влаштовував подорожі-екскурсії до Києва, Чернігова та інших міст, разом з учнями відвідував вистави та концерти.

З 1927 року митець став одним з співорганізаторів «Об’єднання сучасних митців України», до організації входили відомі художники Віктор Пальмов, Анатоль Петрицький, Ірина Беклемішева. Митці брали активну участь у престижних виставках, знайомлячи поціновувачів прекрасного з яскравими полотнами, вільними від реалістичних традицій. Організація існувала до 1932 року.

Лев Юрійович не поривав зв’язків із рідним містом. Весною 1928 року він приїхав до Умані і займався організацією місцевої художньої студії, для якої шукав кваліфікованих викладачів та зацікавлених учнів.

У 1931 році художник переїхав до Харкова і працює в Харківському художньому інституті. З 1932 по 1941 рік Крамаренко жив і працював у Москві.

У 1934 році за власним бажанням Лев Юрійович подорожував Узбекистаном, Абхазією, особливо його вабив екзотичний світ Самарканда та Бухари, який він закарбував на своїх полотнах.

Під час Другої світової війни художник евакуювався і працював у Самарканді, де створив багато яскравих і неповторних творів. Йому подобались незвичайна місцева архітектура та побут.

Нажаль, в лютому 1942 року митець захворів на черевний тиф і 2 березня серце Лева Юрійовича припинило битися.

Його роботи зберігаються в музеях Києва, Дніпра, Миколаєва, Чернігова. В рідному місті митця зберігся будинок, де видатний художник провів своє дитинство.

У публікації використані твори Лева Крамаренка з колекції Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана.

(За матеріалами Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повернутий із забуття

 

13 січня – день народження українського художника, академіка Петербурзької Академії мистецтв Віктора Рєзанова.

Віктор Рєзанов (1829–1906?) народився в містечку Ічня Борзнянського повіту Чернігівської губернії у сім’ї дворянина, кавалерійського офіцера, учасника війни 1812 року Михайла Рєзанова. У 1825 році Михайло Михайлович купив земельну ділянку в Ічні, збудував будинок, у якому й народився майбутній художник. Тут минули і його дитячі роки.

Хлопчик здобув початкову домашню освіту, а потім навчався у класичній гімназії при Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька. У гімназії проявився художній талант Віктора Рєзанова. Початкову художню освіту юнак здобув під керівництвом учителів малювання Сосницького та Безперчія. Пізніше вступив до Академії мистецтв, де навчався у поважного професора Максима Воробйова у класі пейзажного живопису. На літні вакації Віктор Рєзанов їздив на Чернігівщину на етюди, бував в Ічні. Його картина «Краєвид з палацу на протилежний берег Майорського ставка» написана в Качанівці й була представлена на виставці в 1860 році.

1861 року Віктор Михайлович разом з іншими художниками був присутній під час відспівування Т. Г. Шевченка в Єкатерининській церкві Академії мистецтв і змалював Кобзаря у труні. Рисунок олівцем «Шевченко у труні» В. Рєзанова зберігається в Державному музеї історії російської літератури імені В. Даля (Москва).

Після закінчення навчання в Академії мистецтв Віктор Рєзанов працював в Україні, писав пейзажі на замовлення поміщиків Чернігівської та Полтавської губерній. За цей час художник написав десятки полотен, що прикрасили садиби В. Тарновського в Качанівці, І. Скоропадського у Тростянці, Дабіж-Горленків у Романівщині, Г. Галагана в Сокиринцях, В. Кочубея в Диканьці, де Бальменів у Линовиці, Величків у Хаєнках. Лише в садибі Г. Галагана було 25 картин митця.

Наприкінці 1864 року художник поїхав за кордон. Працював у Парижі, Дюссельдорфі. З робіт художника того періоду збереглися картини «Дубовий гай на околицях Дюссельдорфа», яка нині експонується в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі, «Збирання хліба під час жнив», «Ліс під час бурі», «Біля водяного млина». Художня Рада Академії мистецтв за згадані роботи присвоїла художнику звання академіка пейзажного живопису. Картини придбав для своєї колекції адмірал М. Краббе, тодішній морський міністр Росії.

Віктор Рєзанов був співзасновником Артілі художників у Санкт-Петербурзі, членом Санкт-Петербурзького зібрання художників та Московського товариства любителів мистецтв.

Нестатки змусили Віктора Михайловича погодитися на пропозицію стати вчителем малювання у Віленській Маріїнській жіночій гімназії, у Віленському єврейському вчительському інституті та у Віленському Маріїнському вищому жіночому училищі, де педагогічна діяльність художника була нагороджена також і любов’ю його вихованок.

Помер Віктор Рєзанов у Вільно у бідності, самотності, всіма забутий. Місце його поховання невідоме. Але пам’ять про художника зберігають його картини. Роботи митця є в багатьох зібраннях Росії, України та у приватних колекціях. Так, картина «Ржавець» зберігається в Національному художньому музеї, ще одна, яка, ймовірно, належить пензлю Віктора Рєзанова, є в експозиції Ічнянського історико-краєзнавчого музею. Значна частина картин, які раніше прикрашали поміщицькі садиби Чернігівщини та Полтавщини, після Жовтневого перевороту осіла у приватних колекціях за кордоном, частина – знищена.

Доля нашого земляка достатньо типова, вона схожа на долі багатьох художників, які ставали відомими й затребуваними, але потім помирали у бідності та забутті. І лише завдяки написаним картинам, які стали національним та світовим надбанням, імена художників збереглися в історії культури й мистецтва.

 

За матеріалами Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Назад