Хранителька родинного тепла
(до 45-річчя від дня смерті Ірини Михайлівни Коцюбинської)
Вона була молодшою донькою письменника, і стала берегинею його пам’яті.
Ірина Коцюбинська народилася в Чернігові 12 липня 1899 року. Зростала допитливою та мрійливою дівчинкою, яку цікавило все навколо, особливо ж її вабили таємниці батькової творчості.
«Мене цікавило буквально все, що стосувалося батька. Як він пише, на якому папері, якою ручкою, як сидить у кріслі... Непомітно я пробиралась у передпокій біля вітальні, забивалась в темний куток між дверима, і звідси, через скляні двері вітальні, спостерігала за всім, що там відбувалося. Іноді, сидячи на сундучку, я писала на якомусь неможливому отруйно-оранжевому папері вірші».
Коли діти стали дорослими й Ірина розповідала братам та сестрі окремі подробиці з життя батька, й вони дивувалися, не розуміючи, звідки їй відомі ці деталі та факти. «Не інакше, як підглядала?» - розпитував Юрій. Так воно й було насправді.
Швидко пролетіло щасливе дитинство, а за ним і навчання в Чернігівській жіночій гімназії, по закінченні якої Ірина деякий час працювала в земській управі.
У 1918 р. вона одружилася з Аврамом Данішевським.
Складні то були часи. У 1919 році Ірина Михайлівна з маленьким сином змушена була виїхати з Чернігова, кілька років жила в російських містах Казані та Сарапулі, а після повернення в 1923 р. - довелося з родиною помандрувати Україною: рідний Чернігів, Проскурів, Полтавщина, Харків, Київ... Доводилося працювати на різних роботах, аби якось вижити.
Ще перебуваючи в Казані, пережила смерть старшого сина Юрія, якому не було й чотирьох років.
З фронтів Другої світової війни не повернувся чоловік. Останні відомості про нього мала восени 41-го...
Але ця мужня жінка витримала всі удари долі, ніколи не схиляла голови. Через все життя пронесла вона славне прізвище свого батька. Навіть тоді, коли її високе чоло в ореолі шляхетної сивини було безхмарним, а ясні очі всміхались, навіть у такі хвилини на її чолі лежало тихе сяйво доброї і світлої пам’яті про батька, той тихий і невловимий для поверхового погляду відсвіт прожитого й пережитого, передуманого й перебаченого протягом життя.
Коли наприкінці 1956 р. Ірина Михайлівна очолила колектив Чернігівського музею свого батька, відразу з головою поринула у роботу. Юристу за фахом, їй нелегко було опановувати малознайому доти музейну справу, але освоївши її, І.М. Коцюбинська дуже багато зробила для поповнення фондів музею, побудови нової літературної експозиції, відтворення меморіального будинку.
Багато часу і сил вклала Ірина Коцюбинська у підготовку і проведення багатьох науково-практичних конференцій, що були присвячені життю та творчості Михайла Коцюбинського, відновила проведення «літературних субот», активно спілкувалася із літературно обдарованою молоддю.
Про талант Ірини Михайлівни як літератора і дослідника свідчить цілий ряд публікацій у періодиці. Особливе ж місце в її творчому доробку займають дві книги спогадів, які на сьогодні є справжньою бібліографічною рідкістю: «Спогади і розповіді про М.Коцюбинського» (1965) та «Михаил Коцюбинский» із серії «ЖЗЛ» (1969).
А 1968 р. Ірину Михайлівну прийняли до Спілки письменників України.
Самовіддану працю на музейній ниві було відзначено орденом «Знак Пошани» та званням «Заслужений працівник культури».
До останнього свого подиху Ірина Михайлівна була заклопотана музейними справами.
А 8 листопада 1977 року її не стало. Похована Ірина Михайлівна Коцюбинська на чернігівському цвинтарі Яцево. Тут же поруч покоїться прах її сина - Флоріана Аврамовича Коцюбинського, відомого скульптора, Заслуженого діяча мистецтв України. Саме він виконав бронзове погруддя матері. На превеликий жаль, у березні 2022 року під час обстрілів Чернігова рашистами було пошкоджено постамент на могилі Ірини Михайлівни.
Велика подвижницька праця Ірини Коцюбинської - справжнього корифея музейної справи, назавжди доброю пам’яттю залишиться в серцях вдячних нащадків.
За матеріалами Чернігівського літературно- меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського
Остерська божниця
За повідомленням «Черниговского историко-археологического отрывного календаря на 1906 год» (Чернігів, 1905) 8 листопада відзначається день храмового свята в Острі. Це свято безпосередньо пов’язане з Остерською божницею – однією з дев’ятнадцяти пам’яток архітектури князівської доби, які дотепер збереглися в Україні. У літературі її часто згадують як Юрієву божницю або як церкву Михаїла. Сьогодні ми можемо побачити тільки залишки стін вівтарної частини цієї невеликої культової споруди.
Свого часу була поширена думка, що церква зведена Юрієм Долгоруким, звідки й пішла її назва. Але техніка мурування, так звана кладка «opus mixtum», свідчить про те, що цю церкву збудували в ХІ столітті.
Під час міжусобної боротьби між чернігівськими Ольговичами та переяславськими Мономаховичами Остерський Городець часто переходив із рук у руки, зазнавав руйнувань і пожеж. Так, у 1152 році, що вважається роком першої письмової згадки про Михайлівську церкву, князь Ізяслав штурмом узяв місто та спалив його. Горіла й божниця. Майже півсторіччя вона простояла в руїнах і була відновлена вже за князя Всеволода Юрійовича. Проте навала монголів у ХІІІ ст. не залишила шансів на її функціонування.
У ХVII ст., відповідно до писемних джерел, храм архістратига Михаїла було вже опоряджено і в ньому правилася служба. У 1715 році церкву передали київському Михайлівському монастирю. На жаль, це не врятувало божницю від руйнування – монастир мало займався питаннями капітального ремонту храму. На початку ХІХ ст. церкву розібрали, залишивши тільки абсиду й частину південно-східної стіни – для пам’яті.
Тільки на межі ХІХ–ХХ ст. розпочалися заходи зі збереження залишків церкви. Останній власник Старогородка М. Константинович, дослідивши руїни храму, розпочав заходи з консервації споруди. Ці роботи були продовжені у 1924, 1950 та 1977–1980 роках.
Дослідники відзначають, що найбільшу цікавість викликає фресковий стінопис в інтер’єрі церкви. Він був ретельно вивчений та зафіксований М. Макаренком. Завдяки цьому сьогодні ми маємо можливість уявити той розпис – фрески зараз дуже пошкоджені, часом важко зрозуміти, що на них зображено. А ще 100 років тому на стінах можна було побачити образ Оранти в оточенні архангелів Михаїла і Гавриїла, фреску «Євхаристія», постаті святителів та інше.
Сьогодні Остерська божниця – пам’ятка світової архітектури, єдина на Козелеччині будівля, що під назвою «Юрієва божниця» занесена до списків пам’яток ЮНЕСКО. А хрест, який колись вінчав баню, знайшов відображення на гербі Остра.
За матеріалами Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка