1 листопада 1861 народилася  самобутня українська поетеса, новелістка, вчителька, перекладачка, збирачка фольклору, активна просвітянка Людмила Олексіївна Василевська, літературний псевдонім  Дніпрова Чайка.

Завдяки циклу ритмізованих мініатюр у прозі, написаних в імпресіоністичному стилі, вона увійшла в історію української літератури як перша письменниця-мариністка. Материнський і педагогічний досвід прислужився Л.Василевській у роботі над творами для дітей: казками, пейзажними віршами, оповіданнями,  пройнятими ідеєю добра, милосердя, любові, вірою в перемогу світлих сил, торжеством справедливості.

Шанувальниками таланту Дніпрової Чайки були видатні діячі культури: Іван Франко, Микола Лисенко, Максим Горький, Софія Русова, Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський

З М.Коцюбинським письменниця листувалася, радилася з приводу публікацій своїх творів, надсилала рукописи до літературних збірників.

 В особистій бібліотеці Михайла Коцюбинського є кілька українських літературних альманахів з різножанровими творами Дніпрової Чайки.

Знаменною подією в культурному та літературному житті стала публікація жіночого альманаху «Перший вінок». Збірник містив прозові і поетичні твори Олени Пчілки, Лесі Українки, Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької, Ганни Барвінок та ін. – загалом 17 письменниць зі Східної та Західної України. Іван Франко у рецензії на «Перший вінок» відзначив з авторок-початківців «талановиту поетку, яка приховується за псевдонімом Дніпрова Чайка». Вимогливому критику лягли на душу всі 6 гарних віршів молодої авторки: «Пізно», «Сестрицям-українкам», «Нічною добою», «Безщасна», «Посуха», «Дівочий жаль».

За честь для себе і своїх видань публікувати різножанрові твори Дніпрової Чайки вважали редактори журналів «Правда», «Зоря», «Киевская старина», «Дзвінок», газети «Рада».

         Михайло Коцюбинський на окремому відбитку журналу «Киевская старина», в якому було надруковано «Дорогою ціною» зробив напис: «Високошановній і талановитій авторці «Морських малюнків» - Людмилі Олексіївні Василевській, щироприхильний автор».

Плідна творча співпраця поєднувала Людмилу Василевську з Миколою Лисенком. З її голосу він записав багато народних пісень, поклав на музику поезії «А вже весна», «Нумо, нумо, збираймося», «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Єрихонська рожа».

Однією з перших в Україні Дніпрова Чайка почала творити віршовані лібрето дитячих опер, в яких майстерно синтезувала досягнення фольклору: дум, обрядових пісень, казок, легенд. На її лібрето Лисенко написав низку комічних і фантастичних опер і опереток для дітей: «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна, або Снігова Краля», «Весна-красна» та ін. найбільш популярною з них стала «Коза-дереза».

 «Коза-дереза» була не тільки оперою для дитячої аудиторії, а й твором, що вперше виконувався силами артистів-дітей у Києві, Херсоні, Чернігові. Ірина Михайлівна Коцюбинська писала у спогадах про батька «Тато»: Йому дуже хотілося, щоб діти виступали на вечорах, грали в дитячих виставах, співали. Його дуже цікавило, чи співаємо ми у хорі в дитячій опері М.Лисенка «Коза-дереза», яку організували мама і тьотя Лідя в «Просвіті».

На смерть Михайла Коцюбинського Дніпрова Чайка відгукнулася телеграмою скорботи і співчуття його родині: «Прилучаюся до Вашої туги. Чудового художника, славного громадянина, прекрасну людину оплакую ревно».

Творча праця була для Дніпрової Чайки справжнім святом, «весіллям»: «Моя горілка – чорні чорнила, весільна шишка – хороша книжка, весільне гільце – легеньке пірце», - писала вона у своїй «Записній книжці». І для письменниці це свято творчості було невід’ємною частиною її єства, визначною урочистою місією, яку авторка гідно пронесла через усе життя.