«Михайло Русов – яскраво талановитий молодий чоловік…»
Михайло Русов народився 29 жовтня 1876 року в селі Олешня Городнянського повіту Чернігівської губернії. Його батьками були Олександр Русов (1847–1915) – активний діяч Київської Старої громади, етнограф, фольклорист, на той час чернігівський земський статистик – і донька чернігівського землевласника, відставного полковника Федора Ліндфорса Софія Русова (1856–1940) – у майбутньому відома громадсько-політична діячка і педагог.
Ранні дитячі роки Михайла Русова минули в Чернігові та родинному маєтку матері в Олешні. Робота батька статистиком потребувала постійної зміни місця перебування, тож сім’я деякі періоди проживала в Києві, Херсоні, Катеринославі, Харкові, а трохи пізніше – у Полтаві.
Початкову освіту Михайло здобував удома, а в 1887 році вступив до Херсонської чоловічої гімназії. У зв’язку з видворенням родини Русових із Херсонської губернії влітку 1889 року сім’я переїхала до Харкова. Тут Олександр Русов знайшов собі роботу (очолив статистичну службу Харківської міської думи), тож навчання Михайло продовжив у 1-й та 2й чоловічих гімназіях міста Харкова.
Після закінчення гімназії в 1895 році Михайло Русов вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету і поринув у громадсько-політичну діяльність. Він разом із сином відомого історика В. Антоновича Дмитром брав активну участь в організації студентських з’їздів у Києві, у створенні Всеукраїнської студентської спілки, у боротьбі за демократичний лад та автономію України.
У зв’язку з участю у студентських заворушеннях навесні 1899 року Михайла Русова було виключено з університету на рік, а після обшуку в Чернігівському помешканні Русових – заарештовано й незабаром під конвоєм відправлено до Харкова. Після проведення слідчих дій Михайла
було віддано від особливий нагляд поліції. Юнак повернувся до родинного маєтку батьків на Чернігівщині.
Михайло Русов був ініціатором та одним із засновників Революційної Української Партії (РУП). Він доклав багато зусиль для її становлення. На партійні потреби Михайло передавав 500 карбованців, у серпні 1900 року їздив до Женеви у справі організації друкованого органу партії. Він організовував видання й розповсюдження серед української революційної молоді та селянства брошур РУП «Самостійна Україна», «Дядько Дмитро», «Чи є тепер панщина». На думку царських жандармів, саме сім’я Русових була центром українського руху і «сепаратизму». Затим – нові обшуки, арешти, ув’язнення.
17 квітня 1902 року до Полтави прибув міністр внутрішніх справ російської імперії В. Плеве, за наказом якого місцева земська управа звільнила Олександра Русова й заборонила йому і, звісно, сім’ї проживати в Україні.
Наприкінці травня того ж року Михайло виїхав до Німеччини й незабаром вступив до Лейпцигського університету. Там він вивчав географію у професора Ратцеля і почав працювати над докторською дисертацією «Будинки в прикарпатських горах і долинах». Для цієї праці Михайло Русов їздив Галичиною, збираючи інформацію. Водночас він був активним членом
Закордонної групи РУП у Львові, фінансово підтримував видання «Гасло» і «Праця».
За кордоном Михайло Русов також мав намір ознайомити світову громадськість із пригнобленим становищем українського народу, однак ці плани його батько не підтримав. В одному з листів до сина Олександр Русов писав: «Задля добробуту нашого 30-мілліонного народу нам треба робити у своїй власній хаті, хоч-би довелося і в тюрми, і на поселення йти тисячами, аби тим мільйонам щось досталося, але йти не прожогом, заплющивши очі, а з оглядкою та з розумними річами тут, дома, а не за кордоном, де наші ламентації тільки слухають та кажуть: «які ж то вони дурні!». І сміятимуться до віку з нас, поки не почнемо не лобом стіну розбивати, а головою та розумом.
Тут не треба ані бомб, ані крові, а знання й знання. Набирайся ж, сину, тих знаній, а казна які викрики покинь. Що мені з того, що в Австралії і в Америці читатимуть про нашу недолю та здвигатимуть плечима, коли тут ми ні на крок не підвелися вперед після Гоголя».
Та, на жаль, на четвертому році навчання в Німеччині далася взнаки серйозна хвороба. Батьки Михайла Русова відвезли його в Петербург до відомого тоді лікаря Бехтерева, який дав такий висновок: «У вашего сина нє простоє разстройство нєрвов, а сєрйозноє мозговоє заболєваниє». Згодом Михайла лікували ще у Вінницькій окружній психіатричній лікарні, а потім у Лейпцигу. Стан здоров’я Михайла Русова дещо покращився, і його знову привезли до Петербурга.
11 лютого 1909 року на 33-му році життя смерть звільнила Михайла Русова від усіх страждань. Поховали його на Фінляндському цвинтарі в Петербурзі.
Незважаючи на коротке життя, Михайло Русов відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху, у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.