Кримські оповідання Михайла Коцюбинського
22 жовтня 1904 року Михайло Коцюбинський завершив роботу над оповіданням «Під мінаретами», який є одним з творів Кримського циклу.
Під час роботи у складі філоксерної комісії, працюючи в селах Бесарабії та Криму, Коцюбинський познайомився з особливостями культури та побуту місцевого населення, що не могло не залишити слід на його творчому доробку.
«Крим зробив на мене таке сильне враження (краса природи не тільки вразила мене, а й пригнітила), що я ходив тут, як уві сні – і тільки тепер, через 3 тижні, оговтавшись трохи та звикнувши, зміг взятись за перо, щоб написати Вам кілька слів», - писав М.Комарову Коцюбинський 28 травня 1895 року.
Під таким сильним емоційним враженням був Коцюбинський постійно, адже для його спостережливої натури мусульманський Крим був неабияким джерелом натхнення. Крім чарівних пейзажів захоплювали татари зі своїми екзотичними, як для європейця, традиціями, поселеннями, культурою. «Цікавить мене життя татар тутешніх, котре, може, колись і опишу»; «Тут справжнє татарське царство, без жодного впливу московщини», - писав М.Коцюбинський своїм друзям.
І вже після переїзду до Чернігова письменник взявся за обробку своїх кримських нотаток, створивши цикл Кримських оповідань «На камені», «У путах шайтана» та «Під мінаретами».
У оповіданні «Під мінаретами» автор зображує протистояння "старих" і "молодих", фанатичну відданість традиціям ісламу Абібула і новаторські думки Рустема. Герої мають різні погляди на вчення Корану, систему освіти, ставлення до жінок, станову нерівність. Рустем виступає за реформу освіти у мектебах та медресе, він переконаний, що освіта має бути доступною для всіх однаково. Юнак навіть має написану програму осучаснення татарських законів і культури, а також знаходить однодумців як Бекір, який є уособленням єдиної соціальної сили. Суспільство не сприймає новаторство та намагається зупинити "єресь" хлопця. Кульмінація твору - Рустема жорстоко б'ють та ранять ножем за його "інакші" погляди. Він має кохану Мір'єм, ніжність якої і до якої транслюється в листах, але дівчина так і не змогла відмовитися від давніх традицій і після жорстокого побиття хлопця кидає його, не наважившись залишити батьківський дім. Єдиним, хто щиро підтримав юнака після краху, став Бекір. Рустем не втрачає волі навіть втративши рідний дім і кохану, а навпаки, охоче прагне продовжити свою просвітницьку діяльність, адже має віру у свою правду.
Оповідання вперше було опубліковане в журналі «Киевская старина».