Свідок багатовікової історії Приудайського краю
4 жовтня 1894 року на зборах повітового земства було ухвалено рішення про створення у Прилуках природничо-історичного музею.
У грудні 1919 року музейний заклад був реорганізований у краєзнавчий музей, який очолив Іван Капустянський. Саме Іван Назарович розпочав активно збирати місцеву старовину, твори мистецтва, врятував від знищення цінні художні та історичні реліквії і таким чином поповнив музейну збірку, що існувала вже чверть століття, був одним із фундаторів громадського Товариства по дослідженню міста Прилук та його повіту, виступив ініціатором утворення мистецького музею в колишньому маєтку Галаганів уСокиринцях. У 1921 році Іван Капустянський переїхав до Полтави.
У 1927 році музей очолив професор Василь Маслов. Саме завдяки його зусиллям музейний заклад став одним із найкращих на той час музеїв в Україні. Основою для створення нової експозиції послужила Галаганівська приватна колекція, що складалася з шедеврів світового мистецтва. Василь Іванович проводив активну дослідницьку і збиральницьку роботу по маєтках Прилуччини, Варвинщини та Ічнянщини; брав участь у розкопках Журавської стоянки, досліджував скіфські кургани й Густинський монастир. Василь Маслов заснував Відділ культурних робітників Прилуччини, де концентрувалися документи і матеріали, пов’язані з життям та діяльністю Є. Гребінки, М. Костомарова, М. Маркевича, Г. Галагана, Т. Шевченка. Було започатковано видання «Бюлетеня Прилуцького окружного музею», в якому друкувалися розвідки дослідників.
Усе, що зібрав Василь Маслов зі своїми помічниками, пережило лихоліття війни: завдяки зусиллям директора Сергія Кочука музейні цінності були врятовані від пограбування загарбниками.Скрутні часи спіткали музей у післявоєнні роки: брак приміщень, нестача коштів призвели до того, що в 1953 році все найцінніше, чим пишався музей, було забрано і перевезено до музеїв Чернігова. Але музей продовжував працювати: зібрано колоритну колекцію декоративно-ужиткового мистецтва, унікальну колекцію нумізматики та іконопису. Справжні раритети Прилуцького краєзнавчого музею – козацьке сідло з гербом гетьмана Д. Апостола 1713 року й патронташ Г. Галагана 1747 року. У музеї зібрана та зберігається надзвичайно велика книгозбірня сучасної і стародавньої літератури з багатьох галузей культури, науки та мистецтва.
Протягом усього існування музею поставало питання відсутності постійного приміщення під музейне зібрання. Так, він розміщувався у Земському домі, флігелі жіночої гімназії, педтехнікумі, приміщенні Держкіно, Стрітенській церкві. Багато років Прилуцький краєзнавчий музей розміщувався у Стрітенському соборі. На початку 1990-х років собор передали релігійній громаді міста, а під музей була виділена одна з найкрасивіших споруд Прилук – будинок колишнього міського голови М. І. Кисловського.
У 2010 році музейний заклад отримав ім’я Василя Маслова і нині офіційно називається Прилуцький краєзнавчий музей ім. В. І. Маслова. Вшановуючи пам’ять основоположника колекції Прилуцького округового музею Василя Маслова, у жовтні 2012 року йому відкрили пам’ятник.
Сучасний музей здійснює просвітницьку, екскурсійну, виставкову діяльність – як внутрішню, так і зовнішню, організовує та проводить наукові дослідження, роботу з пошуку ветеранів і жертв Другої світової війни, жертв репресій і голодомору.
У 1992 році краєзнавчий музей та краєзнавче товариство ім. В. І. Маслова розпочали видання першого в Україні щомісячного періодичного видання «Скарбниця», яке популяризує історію, народознавство, краєзнавство.
Музей – активний учасник розвитку туристичної діяльності, і, як результат, розроблено декілька туристичних маршрутів, що охоплюють унікальні архітектурні та паркові комплекси Чернігівщини. До них належать палац Галаганів у Сокиринцях, дендропарк у Тростянці, Качанівський комплекс, Густинський монастир. На базі музею з 2009 року діє школа екскурсоводів, мета якої – через залучення молоді сприяти розвиткові туристичної інфраструктури міста, тим самим популяризуючи свій рідний край.
За матеріалами Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка
«Коли стоїш на сцені, входиш в образ – забуваєш про все. Все рівно, три людини перед тобою чи сто три…»
Іван Круш народився 4 жовтня 1936 року в селі Старий Білоус Чернігівського району. Виріс із бабусею і дідусем. Мати жила на Подусівці окремо, а батька в 1949 році заарештували й дали 25 років ув’язнення за «неправильні» слова про радянську владу. Іван Круш закінчив Чернігівську середню школу № 1. Уже з дитинства майбутній співак полюбляв українські народні пісні, та глибше познайомився з музикою в оркестрі народних інструментів у своїй школі. Його керівником тоді був Олександр Шльончик, що відкрив людям не один талант.
Після закінчення школи Іван Круш, за порадою бабусі, вступив у педагогічний інститут, де закінчив фізико-математичний факультет (1960). Іще до завершення навчання поїхав у Київську консерваторію (Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) на проби, але йому відмовили, сказали повернутися через декілька років, аби голос сформувався остаточно. І справді, через декілька років голос юнака змінився з тенору на баритон.
Після закінчення навчання Іван Петрович деякий час працював у Чернігові на фабриці лозових виробів на Лісковиці,, згодом – учителем у школі № 1, школі-інтернаті на Подусівці. Та любов до пісні перемогла, і молодий учитель почав брати уроки вокалу у викладача музичного училища О. Ніколаєва, щоб розвиватися саме в цій сфері.
У 1966 році, вже одруженим (з 1962 року), Іван Круш поїхав вступати до Львівської консерваторії імені М. В. Лисенка. Його одразу прийняли й направили навчатися до директора Львівського оперного театру Миколи Шелюжка. Іван Петрович закінчив консерваторію за чотири роки замість п’яти. Дружина та маленький син Андрій у цей час були в Чернігові.
Навчаючись у консерваторії, Іван Круш стажувався в оперному театрі, отримував 80 карбованців. Та на п’ятому курсі йому відмовили у подальшому стажуванні, тож Іван зрозумів, що залишатися далі у Львові не вийде. Але удача усміхнулася співакові – диригент Семен Арбіт запропонував написати листа своєму вчителеві і другові з Новосибірського оперного театру, на що отримали відповідь із проханням приїхати на проби. Іван Круш пройшов і це випробування, його прийняли, і наступні 10 років Іван Петрович працював провідним солістом Новосибірської опери. Дружина із сином переїхали до нього, а вже в 1975 році у подружжя народилася ще й донька Олена.
Та важко жити на чужині, тож сім’я повернулася на батьківщину. На той час у Чернігові в театрі Іванові Петровичу роботи не знайшлося, тому він із дружиною та дітьми переїхав до Мінська, де протягом чотирьох років спочатку працював артистом хору держкомітету Білоруського телебачення і радіомовлення, а згодом – артистом хору ансамблю пісні і танцю Білоруського військового округу. У 1984 році Іван Круш отримав запрошення на роботу солістом Чернігівського філармонійного центру фестивалів та концертних програм. Так сім’я знову повернулася до рідного міста.
З 1995 року Іван Круш за сумісництвом став працювати педагогом у Чернігівському музичному училищі імені Левка Ревуцького (тепер – Чернігівський фаховий музичний коледж імені Левка Ревуцького).
Окрім музики у Івана Петровича є ще одне давнє захоплення – живопис. Стіни його квартири прикрашають пейзажі, натюрморти, копії відомих картин. Усе – власного пензля, адже малювати любив з дитинства.
У репертуарі співака понад 500 романсів, оперних арій. Іван Круш виконує 55 із 80 романсів С. Рахманінова, 80 романсів із 100, написаних П. Чайковським. Значне місце у творчому доробку співака посідають твори української класики, народні пісні. Іван Круш володіє оксамитовим, надзвичайної краси і сили баритоном. Особливо йому вдаються твори з яскраво вираженою розспівною мелодикою.
Під час виступів для Івана Петровича неважливо, три людини перед ним чи сто три – співак віддається глядачам на повну, виходячи до них налаштованим на образ та роль, звертаючи увагу на найменші деталі.
У 2009 році Іван Круш отримав звання заслуженого артиста України. 18 березня 2018 року відбувся його сольний концерт «І ще раз про любов…», програма якого була наповнена любов’ю до України, до рідної Чернігівщини. Іван Круш продовжує радувати своїм співом земляків…