28 вересня 1899 року М. Коцюбинський закінчив роботу на новелою «В путах шайтана». Відомо, що письменник кілька років працював у Криму на виноградниках і з великою цікавістю спостерігав за життям корінного населення Криму, робив багато записів у нотатнику, а згодом написав кілька чудових творів про Крим. «В путах шайтана» - один з них.

Твір призначався для публікації у збірці «В путах шайтана та інші оповідання» - першому із видань творів Коцюбинського, які здійснила Українсько-руська видавнича спілка у тому ж таки 1899 році.

Новела, або нарис, як означив це автор, в багатьох своїх аспектах традиційна – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття.

Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. 

Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.