Граф Григорій Милорадович – історик,
меценат, громадський діяч
Григорій Олександрович Милорадович народився 24 вересня 1839 року в Чернігові в сім'ї Олександра Григоровича Милорадовича та Софії Григорівни Туманської. Представник відомої аристократичної родини, громадський діяч, історик і генеалог. Меценат, колекціонер, граф. Значною мірою прислужився розвиткові історичних досліджень та краєзнавчого руху в Україні.
Освіту здобув у Пажеському корпусі в Санкт-Петербурзі. Служив при імператорському дворі, в армії, учасник російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Мировий посередник у Городнянському повіті Чернігівської губернії (1862–1865), чернігівський губернський предводитель дворянства (1890–1896). Член багатьох наукових товариств. Один із фундаторів Чернігівської губернської вченої архівної комісії та її голова (1896–1901, 1903–1904). Досліджував історію Лівобережної України, генеалогію та геральдику українського дворянства. Упорядник двотомної «Родословной книги Черниговского дворянства» (1901), численних нарисів з історії Любеча, бібліографічних покажчиків. Увів у науковий обіг комплекс документів та матеріалів XVII–XIX ст., які здебільшого походили з його фамільного архіву, – «Материалы для истории Южной Руси» (1858), «Акты фамилии Полуботок» (1889), «Материалы для истории Малороссии» (1890), «Любецкий архив графа Милорадовича, выпуск 1» (1898), «Любецкий синодик» (1902) та інші.
Помер 13 серпня 1905 р. В Любечі, похований у крипті чернігівського Троїцького собору. 1919 р. у чернігівській оселі Григорія Милорадовича виник Музей поміщицького побуту та мистецтва, який 1925 року «розчинився» у зібранні об’єднаного Чернігвського державного музею.
За матеріалами Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка
Травознай з Чернігівщини
24 вересня 1947 року у селі Курінь Бахмацького району на Чернігівщині народився Іван Просяник - письменник, краєзнавець, журналіст.
Освіту здобув у Ніжинському державному педагогічному інституті імені М.В. Гоголя, викладачі якого та літературна студія дали йому прекрасний вишкіл, прищепили смак до високого слова, навчили розрізняти справжнє від підробки.
Працював у Сосницькій районній газеті "Патріот Батьківщини" кореспондентом, у Талалаївській "Трибуна хлібороба" завідувачем відділу листів, у Бахмацькій "Радянське село" - завідувачем відділу сільського господарства. А в 1989-90 роках був кореспондентом обласної молодіжки "Комсомольський гарт".
Першою серйозною зустріччю з читачем можна вважати вихід у видавництві "Радянський письменник" 1986 року книги оповідань "Коса на камінь". 1990 року – "Молодь" видрукувала нову його книгу "Чорна паморозь", скомпоновану з повістей.
У 1999 році часопис "Дзвін" опублікував роман І. Просяника "Свічка на шаленому вітрі", у 2000 році – роман-есе "Зело таємниче".
Варто згадати також і цикл казок "Русь незборима" , які протягом 1996-1999 років друкувалися у журналі "Барвінок".
Іван Просяник – автор кількох книг про цілющі властивості трав та національні звичаї і традиції «Скарбниця молодечої сили», «Українські предвічні вірування. Ключі від Раю-Ирію», «Змієборець», «Золота грамота».
У 2005 році удостоєний звання лауреата премії ім. М.Коцюбинського за книгу екологічних роздумів “Безкрилі береги”.