Назад

Справжня народна художниця

15 вересня 1877 року народилася художниця Олена Кульчицька - заслужена діячка мистецтв, народна художниця, авторка близько 8 000 творів різного жанру та техніки виконання.

 Живлячись з невичерпних джерел народного мистецтва, Олена Кульчицька створила численні художні праці, в яких прагнула правдиво відтворити характер, думки і мрії народу, його протест проти соціального і національного гноблення. В її гравюрах, офортах, акварелях і рисунках глядач знаходить образи народних героїв, сцени народного побуту і звичаїв, мальовничу красу народного одягу, народної архітектури і захоплюючі краєвиди рідної землі.

Подиву гідне те, що ця тендітна жінка була великим майстром у найрізноманітніших видах мистецтва: живопис, графіка, прикладне мистецтво, килимарство, кераміка, ковальство, ювелірна справа, художня емаль, оформлення книжок та підручників, проектування архітектурного декору, іконопис.

Як вчений-етнограф, музеєзнавець та мистецтвознавець, Олена Кульчицька зробила велику збірку акварелей, присвячених народній архітектурі західних земель України і видала чудові альбоми за цією тематикою про народний одяг західних регіонів України.

Мисткиня ніколи не зраджувала своїм принципам справжньої української інтелігентки, не втрачала свого патріотичного духу, твердо вірила у щасливе й вільне майбуття свого народу та рідної України. Цю віру, відданість обраній професії Олена Львівна передала і своїм учням.

Природа українських Карпат, традиції і легенди, життя і побут, свята і будні гуцулів оживають на ліногравюрах «На полонині», «Мелодія», «Ґазда», «Рубають ліс»  та ін.

У 1920-му році художниця створила галерею портретів українських письменників – Т.Шевченка, І.Котляревського, Г.Сковороди, Лесі Українки, І.Франка, М.Коцюбинського.

Твори Олени Кульчицької сьогодні – стежка з минулого у майбутнє. І не обірватися тій стежині, як не стертись із памʼяті її невмирущому мистецтву – гідній частинці із багатющої скарбниці нашої духовної культури.

 

 

 

 

 

 

 

Михайло Максимович та його поетичний переклад  «Слова о полку Ігоревім»

 

15 вересня  річниця від дня народження Михайла Максимовича – вченого-енциклопедиста  широкого діапазону, непересічної постаті «старого українця».

В експозиції Новгород-Сіверського історико-культурного музею-заповідника «Слово  о полку Ігоревім»  є оригінальне видання «Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие Михаилом Максимовичем» ( Киев, 1857).  Невеликого формату, 47 сторінок,  в картонній обкладинці.  В середині книги   автограф  М.Максимовича – лист до графині  Антонині Острозької, що датується  25 листопадом 1866 року.

Як демократ  і патріот Батьківщини, М.Максимович повертав народові забуті його скарби. Тому так скрупульозно він ставився  до аналізу  та коментування найкращих пам’яток минулого в тому числі й «Слова о полку Ігоревім», вбачаючи в ньому той щасливий випадок,  коли твір стає  цінним скарбом, джерелом у літературному процесі, документом історичної доби. Вчений вважав «Слово о полку Ігоревім» «лебединою піснею» Давньої Русі. Бачив пряму спорідненість з українським фольклором.

Михайло Максимович зробив перший повний український поетичний переклад пам’ятки в 1857  році. Високу оцінку його роботі дав  Т. Шевченко.  Дізнавшись про  те, що М. Максимович переклав «Слово» на живу українську мову,  в листі до свого приятеля, пише: «Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє «Слово о полку Ігореві»?».

Незабаром поет отримує від Максимовича його переклад «Слова» з таким додатком: «Прийми оці книжиці моєї праці! Бач, і я на старості став віршовик і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Назад