Це – перший пам’ятник М. В. Гоголю в Російській імперії. Ініціаторами його створення були колишні випускники Юридичного ліцею кн. Безбородька, викладачі, передова громадськість Ніжина. Автором пам’ятника став український скульптор, уродженець с. Монастирище що на Ічнянщині (сучасний Прилуцький район), Пармен Петрович Забіла (1830–1917).
Висота бюсту – 0,9 м, постаменту – 2,7 м. На зрізі лівого плеча Гоголя можна побачити автопортрет митця.
Акція протесту на прем’єрі фільму
4 вересня 1965 року в Києві у кінотеатрі «Україна» відбувся прем’єрний показ фільму «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського.
Події, що передували цьому дню, сколихнули почуття української інтелігенції і стали причиною хвилі протесту проти політичних репресій, яка вихлюпнулася під час показу. Зі сцени кінотеатру з вуст Івана Дзюби прозвучало повідомлення про політичні арешти, які відбулися влітку 1965 року. Серед арештованих були П.Заливаха, брати Горині, М.Масютка, І.Світличний і ще кілька десятків представників молодого покоління українців, що мали українську позицію і прагнули до вільного висловлення своєї думки.
Нині зустрічаємо різні погляди на те, як саме відбулася акція, проте найкраще зрозуміти значення цих подій і відчути атмосферу, що панувала цього дня у залі кінотеатру «Україна», дозволяють спогади людей, які були безпосередньо присутні на показі.
Досить детально розповідає про політичний протест під час показу «Тіней…» Світлана Кириченко. Вона згадує, що після виступу Сергія Параджанова на сцену піднімається Іван Дзюба. Промовивши кілька вітальних слів з нагоди демонстрації стрічки він звертається до залу: «“На жаль, у багатьох родинах в Україні сьогодні горе: арештовано їхніх рідних. Арешти політичні”. Називає прізвища…
Біля Дзюби вже якийсь «поважний» чоловік: рве з його рук мікрофон, відштовхує. До них підскакує невеличкий, швидкий, як ртутна кулька, Параджанов, енергійно відтісняє «поважного» від мікрофона, від Івана.
А в залі, на рівні першого-другого рядів, вийшов зі свого місця в бічний прохід і вже говорить Василь Стус…».
Світлана Кириченко не помітила, куди після промови подівся Василь, і потім довго шукала його поглядом. Неподалік від неї зі свого місця підхопився Славко Чорновіл і «дзвінко кидає одну-єдину закличну фразу: «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!».
Люди піднімалися, було дуже тихо, тільки рипіли сидіння – хтось швидше сідав, хтось стояв довше. Я довго не сідала – видивлялася, хто із знайомих піднявся, навіть почала швидко рахувати по рядах – скільки встало…».
У залі увімкнули сирену, під завивання якої розпочався показ. Під її ж звуки люди залишали зал після фільму. У задньому дворі, як згадувала С. Кириченко, ще довго стояли групками і перемовлялися, не бажаючи розходитися, переживши такий струс.
Після акції Івана Дзюбу одразу ж звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, В'ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.
Власне, це був початок ще однієї сторінки боротьби українців за право бути українцями на своїй землі.