Назад

Коли помрем і заростем квітками,

у споминах ще оживем не раз.

23 серпня 2022 року відзначаємо 155-у річницю з дня народження Осипа Степановича Маковея (1867-1925). Сучасник і соратник Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Гнатюка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської.

Осип Маковей – відомий самобутній прозаїк, поет, публіцист, перекладач, педагог, журналіст, культурно-громадський діяч. Усе свідоме життя Осипа Маковея було підпорядковане утвердженню гуманістичних цінностей, національної незалежності та ідентичності українців як повноцінної самодостатньої європейської нації.

Ще в юнацькі роки він сформулював своє творче і людське кредо: «Працювати, жити для народу треба, мушу». Цьому високому і нелегкому завданню Осип Маковей був вірним завжди. Найкраще з його творчої спадщини увійшло до золотого фонду української класичної літератури.

Іван Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ в.», характеризуючи тогочасний загальний літературний процес, його «різнобарвну китицю індивідуальностей», високо оцінив Маковея як талановитого новеліста. Саме Франко у 1885 році опублікував у журналі «Зоря» переклад О.Маковея з Г.Гейне, а згодом оригінальні ліричні поезії молодого автора.

На широку дорогу літературної творчості Осип Маковей виходить у середині 1890-х років, ставши провідним співробітником «Зорі», редагуючи газету «Буковина», а особливо працюючи з 1898 разом з І.Франком та В.Гнатюком у «Літературно-науковому віснику».

Ці видання стали місцем виявлення його потужної творчої енергії, спрямованої на консолідацію прогресивних сил української літератури обабіч кордонів двох монархій – Австро-Угорщини та Російської імперії. У духовний ужиток українського населення Галичини і Буковини О.Маковей вводить чимало творів письменників-наддніпрянців, прагнучи засобами художнього слова поглибити чуття кровної спорідненості двох частин єдиного організму.

Протягом 1895-1897 рр. Маковей був редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Тоді розпочалося дружнє листування Осипа Маковея з Михайлом Коцюбинським. Михайло Коцюбинський, щирий прихильник таланту Маковея, відзначав, що його праці «…дякуючи гарній ідеї, здоровому гумору, сприту й красі форми, дали мені стільки приємних хвилин» (М.Коцюбинський. Лист до О.Маковея. 10 червня ст. ст. 1896 р.)

Осип Маковей неодноразово запрошував Михайла Коцюбинського до участі в західноукраїнській пресі. Автор «Fata morgana», у свою чергу, звертався до новеліста і поета з проханням надсилати власні твори до видань, що готувалися у Чернігові. «Ми дуже шануємо Ваш талант і ще раз просимо написати для нашого збірника хоч невелику новелу та кілька віршів», - писали М.Коцюбинський і М.Чернявський до О.Маковея у лютому 1903 року, запрошуючи його взяти участь в альманасі «Дубове листя», виданому «на згадку про П.О.Куліша» (Київ, 1903).

У збірнику були надруковані такі твори О.Маковея: оповідання «Самота», вірші «Думка» і «Коли помрем». Рукописи поезій зберігаються в архіві Чернігівського музею-заповідника Михайла Коцюбинського, а у його меморіальній бібліотеці – рідкісні прижиттєві видання творів Осипа Маковея: «Весняні бурі» (Львів, 1895), «Залісся» (Чернівці, 1897), «Історія будови церкви у Бережанах». «Про Юрія Федьковича» (Чернівці, 1909), «Пустельник з Путни і інші оповідання» (Чернівці, 1909).

У фондах музею зберігаються спогади дружини Осипа Маковея Ольги про їхню зустріч з Михайлом Коцюбинським у Відні 1909 року.

Назад