Назад

Непересічні поети – лауреати премії ім. М.Коцюбинського

  10 серпня 1952 року на мисі Лазарєва Хабаровського краю у родині репресованих українців народився Астаф’єв Олександр Григорович, майбутній літературознавець, поет, критик, перекладач. Там трагічно загинув його батько і по закінченні терміну свого заслання мати з маленьким хлопчиком на руках повернулася 1953 року до села Вовківці Борщівського району на Тернопіллі, де перебувала депортована з Польщі її родина.

Закінчив Львівський поліграфічний інститут, аспірантуру та докторантуру при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. Успішно захистив кандидатську, а потім докторську дисертацію з проблем сучасної лірики. Працював на кафедрі української літератури Ніжинського педагогічного університету імені М.В.Гоголя, згодом  викладав в Київському Національному університеті імені Т.Шевченка.

О. Астаф’єв – автор чудових поезій, глибоких за думкою і щирих за почуттями, позначених розмаїттям форми.

Світ побачили збірки його віршів «Листвяний дзвін», «Заручини», «Слова, народжені снігами», «Зблизька і на відстані». Після виходу двох перших книг Олександра Григоровича прийнято до лав Національної спілки письменників України.

Спільно з дружиною 1994 року він видрукував книгу памфлетів «Ніжинські гримаси».

Олександр Астаф’єв видав низку вагомих літературознавчих праць та цікавих брошур, серед яких «Нарис життя і творчості Ігоря Качуровського», «Поети «Нью-Йоркської групи», «Петро Одарченко. Штрихи до літературного портрета», «У пошуках світової гармонії. Г.Сковорода і Ю.Клен», «Апокаліпсиси Євгена Маланюка», «Стилізація», «Лірика української еміграції: еволюція стильових систем», «Художні системи українського зарубіжжя», «Образ і знак» та ін.

Відомий О.Г.Астаф’єв і як непересічний перекладач поетів, які пишуть англійською, французькою, чеською, болгарською, польською, вірменською, білоруською та іншими мовами.

Удостоєний почесного звання лауреата премії ім. М.Коцюбинського у 2001 році.

Помер 29 жовтня 2020 року.

Також 10 серпня 1945 року в селі Бондарях Козелецького району на Чернігівщині в хліборобській родині народився Крупко Анатолій Іванович.  З дитинства припадав хлопчик до сільської праці ­– джерела натхнення і життя.

 Та важка хвороба скувала його і вклала на ліжко.

Юнак почав болісно шукати місця серед людей, точки докладання своїх сил.

Пошуки привели до літературних спроб, які були тепло зустрінуті та прийняті. Друкувався в районній газеті, в обласній пресі.

Проте лише журналістикою обмежитися не міг. Потягнуло до поезії: адже життя таке прекрасне!

Незабаром з'явилися в друці і перші вірші.

Нелегкою була дорога Анатолія Крупка до книжки. І все ж за підтримки газети «Гарт» побачила світ поетична збірка «Столиця осені».

Незважаючи на обмежені можливості у спілкуванні, Анатолій Іванович знайшов свої барви і свої ритми.

У періодиці з'явилися нові поезії, гумор, цікаві оповідання та новели, рецензії на твори письменників-земляків. 1997 року Анатолія Крупка прийняли до лав Національної спілки письмен­ників України.

Підготував і видав книги «Біль і святість» та «У дзвони слова б'ю!»

Лауреатом премії ім. М.Коцюбинського став у 2002 році.

Помер у 2003 році.

Чернігівський літературно-меморіальний

 музей-заповідник М.М.Коцюбинського

Назад